Чоловік за день до своєї мобілізації врятував дітей, загинувши під колесами автівки із нетверезим водієм
У селі Золотники, що на Тернопіллі 15 лютого поховали 39-річного Володимира, який ціною власного життя врятував двох дітей від наїзду автівки… Трагедія сталася 13 лютого, близько п’ятої вечора між селами Надрічне та Золотники Теребовлянського району. Машина вилетіла з правого боку на узбіччя, де йшли люди. Діти, на щастя, не постраждали, а їхній рятівник, який відштовхнув їх з-під коліс, від отриманих травм помер на місці… 35-річний водій «Мерседеса» був напідпитку і на великій швидкості намагався обігнати машину, що рухалася попереду. Місцеві жінки бачили, як автівка промчала селом. «То літак пролетів чи куля прошмигнула?» – дивувалися. На тій дорозі не раз ставалися аварії, бо вона рівна і водії набирають швидкість. Володимир встиг помітити небезпечний маневр водія іномарки, що грубо порушував правила дорожнього руху, і відштовхнув дітей, але сам потрапив під колеса...
– Жоден водій при здоровому глузді не робитиме обгону з правого боку, та ще й на такій великій швидкості, – кажуть в ДАІ. – Там можна їхати 60 км на годину, але ж не 180!
За словами мешканців Золотників, водій «Мерседеса» працював у їхньому селі на маслозаводі. Частенько любив у нетверезому стані сісти за кермо, і от закономірний фінал, що призвів до смерті людини. Усе сталося миттєво, і удар був настільки сильний, що у машині тріснули лобове скло, бампер, зігнулося крило, а у Володимира не було жодної цілої кісточки – тріснутий череп, побите обличчя…Його проволокло під машиною, він залишився на асфальті, «Мерседес» з’їхав у кювет…
Про чоловіка сусіди розповідають з великим смутком. Було вже пізно, автобуси не ходили, тому Володимир добирався пішки. Того фатального вечора він повертався додому із Теребовлі, бо напередодні, 12 лютого, отримав повістку із військкомату і їздив до райцентру на медкомісію. У суботу, 14 лютого, мав би вирушати до військової частини в Мукачевому. Володимир відповідально ставився до обов’язку захищати Батьківщину, а тому, коли отримав повістку, не став ухилятися від служби. Однак, доля розпорядилася інакше: він пожертвував власним життям заради інших, але не на фронті, а вдома…
Володимир власної сім’ї не мав, мешкав разом із старенькою мамою. У селі постійної роботи не було, тому перебивався тимчасовими підробітками, мати-пенсіонерка теж ходила на підробітки. А щоб було що їсти, тримали невеличке господарство і город біля хати.
– Володимир ніколи не відмовляв у допомозі іншим, – розповідають односельці, – був добрим, привітним, хорошим господарем, знався на техніці. Вони з мамою бідно жили, батько помер. І тут така біда…
Материнське серце, напевно, щось відчувало, бо жінка того дня не могла знайти собі місця – виходила до воріт, виглядала, чи не повертається її син додому... – Тепер боляче на неї дивитися, – кажуть сусіди. – Залишилася сама-одна у чотирьох стінах – без захисту, без дитини… Думала, буде кому доглянути її перед смертю, але довелося поховати єдиного сина.
Еду сегодя в маршрутке. Только пришла и сразу же пишу. На одной из остановок входят в маршрутку четверо наших родненьких защитников с передовой. На двух теплые бушлаты ( на улице холодрыга и мелкий дождик) на других их нет и один вещмешок на всех. Смотрю на лица, руки , нашивки. Наши укропчики. Мужики одним словом. Собрали деньги и протягивают водителю 10 грн. Он спрашивает -''вас сколько?" Чувствую как мгновенно упала тишина в маршрутке, но знаете такая как перед бурей-настороженно злая. Вояки говорят '' Шеф , не шуми, сколько доплатить? ''. И тут маршрутка взорваласьи начали орать на водителя. Он останавливается, выглядывает в салон и говорит всем ''А ну, ша! Мужики вас четверо?! '' Те кивнули и он тому кто был ближе к нему дал ЧЕТЫРЕ сотни грн. Ребята упирались, но он настоял и еще долго извинялся, что это все чем он на сегодня богат. Всем в автобусе стало стыдно, что наорали на водителя . Людей было полно и до следуюей остановки Укропчикам собрали еще 750 грн Я и многие вытрясали буквально последнее . И еще, я давно не видела столько радостных лиц , когда есть повод дейстительно влюбиться в украинцев. Все кто выходил желали воинам мира и здоровья, а они улыбались и жали руки. Столько добрых слов им сказали, что мама дорогая, как это было приятно. Ребята оказались западенцами бандеровцами родненькими , которые оказались у нас в городе по новому месту дислокации части. Замечательые люди и они и водитель и пассажиры. И как же тут не любить Украину!!! Знаете как это здорово, когда окунешься в мир людей без притворства! Настоящая живая вода!
Стив писал(а):Скрепы начинают трещать, когда заходишь в магаз и видишь цены на продукты )
Эт вершинка айсберга Просто холодильник начал полномасштабное наступление на телевизор. Но до победы ему еще далеко. Вот когда телевизор выдохнется ...
"Жрать блины с лопаты" - это даже эпичнее, чем "щи лаптями хлебать".
