Курс 1Qгрошi=0.1грн. Джекпот: 24,00. Куплено билетов: 0. Следующий розыгрыш: Пт ноя 01, 2024 17:23:43. Перейти к лотерее
Українці в Фанських горах - 2016
Модераторы: BMB, Модераторы форума
Сообщений: 39
• Страница 1 из 3 • 1, 2, 3
Українці в Фанських горах - 2016
Valiko » Чт окт 13, 2016 21:12:13
Передмова.
Не так давно, вже під час теперішньої війни, ми з Борисом (ВМВ) обговорювали моральність поїздок на відпочинки на моря, за кордон і.т.ін., а потім викладення своїх вражень в Інтернеті, і дійшли до висновку, що зараз цього робити не бажано, не на часі.
Але поїздка, про яку я хочу розповісти, виходить за рамки звичайного відпочинку, скоріше це захід з елементами науки, культури, спорту, захід, направлений на на популяризацію України в світі і донесенні до найглухіших кутків бувшого совка правди про Україну та про її боротьбу з запоребриковими шовіністами та їхніми імперськими зазіханнями.
Тому я ризикую викласти на ваш суд цей опис в наш ,трохи затягнутий павутинням розділ конференції - «Путешествия».
Цю поїздку було здійснено під егідою Науково-експедиційного центру «Київ» при Географічному товаристві НАНУ, під керівництвом відомого мандрівника, автора більш ніж 80 фільмів серії «Своїми очима» (http://own-eyes.com/) про більше ніж 50 країн світу, Ігоря Петровича Сініцина.
Завданням експедиції було: поповнення бази даних унікальних місць на планеті, зйомки нового фільму про дуже цікавий і мальовничий район Паміро-Алаю під назвою Фанські гори. До деяких мальовничих куточків Фанських гір добратись можна лише в спортивному стилі, долаючи перешкоди у вигляді перевалів, переправ, скельних та осипних схилів і т.і. Для вирішення цих питань планувалась спортивна нитка маршруту, яка включала перевали різного ступеню складності, ущелини, живописні озера, кишлаки тощо. Усього маршрут мав довжину трохи більше, ніж 200 км, та термін порядка 2-х тижнів.
Було ще одне важливе завдання.
В склад команди ввійшли учасники, які мали кваліфікацію інструкторів альпінізму, був (точніше була) навіть жінка - «Сніговий барс», хто знає, що це означає, розуміє кому присвоюють такі звання.
Всі вони вже в літах, складні маршрути вже позаду, але зібрались разом заради справи пам`яті свого товариша, який загинув у цих горах 40 років тому. Загинув, спасаючи напарника по зв’язці на скельному маршруті. Для увічнення його пам`яті взяли з собою меморіальну табличку, яку збирались прикріпити на місці загибелі.
Доїзд Київ-Алмати-Душанбе-Артуч.
У зв`язку з напруженими відносинами між Таджикистаном та Узбекистаном, звичний для радянських часів путь у Фанські гори через прикордонний перехід Самарканд - Пенджикент не працював і єдиний спосіб добирання в Фани з Києва – це літаком в Алмати, звідти літаком до Душанбе, а далі - на авто знаменитою живописною гірською трасою Душанбе-Худжанд через перевал Анзоб (3372м) і далі в Айні поворот у бік альптабору «Артуч».
Альптабір «Артуч» було визначено, як головна база експедиції. Гарний персонал, смачна їжа, гарячий душ – все це було дуже бажаним завжди, а особливо після важких днів походу. Велика подяка за це керівнику Хуршеду, хазяйці Наргіз, водіям Хаджикаріму та Даві і усім працівникам альпбази.
Ці фото після занудно-важкого 12-годинного перельоту з 4-годинною пересадкою в Алмати - ми в Душанбе: завантаження рюкзаків і супутніх вантажів вже місцевого походження
.
Далі - знаменита дорога Душанбе-Худженд.
Зараз, після того, як Іран, в якості дара братньому таджикському народу, побудував (за гроші таджиків
) тоннель під перевалом Анзоб та завдяки високій якості виконання самої траси, дорога функціонує весь рік. А завдяки віртуозному вождінню авто місцевими «джигітами» (обгін фури або цистерни перед закритим поворотом – звичайне, навіть обов`язкове, явище), час доїзду між Душанбе та Худжендом скоротився практично удвічі (а ціна життя – і того більше 
).Дорога дійсно живописна, якість її і складності, які були подолані при будівництві – вражають!
Навіть влітку важко водіям, особливо водіям фур, пройти цю трасу, а що тут твориться взимку!!! Дуже часто ми об`їжджали фури, які «відпочивали» практично посеред дороги, навіть не дотягнувши до обочини, з підпертими валунами колесами, а одна стояла навіть і темноті, посеред 5-кілометрового тоннелю під перевалом Анзоб (!) – цей тоннель не освітлюється.
В ущелинах до цих пір лежать уламки, які дешевше кинути, ніж витягати, а одного разу на скелі внизу, над прірвою, бачили висячий остов вантажівки.
Дорога дає не лише страхи, а ще й позитивні враження: перший наш обід за дастарханом з піджатими ногами. Лагман, кебаби, самбуса, шурпа, просто тушкована баранина з картоплею і овочами, манти, обов`язкові фрукти або кавун з динею – цей набір до кінця мандрівки ми вже вивчили напам`ять. А ще – чай, чай, чай… у більшості зелений і завжди не підроблений.
Швидко темніє. Різниця з київським часом – 2 години. Дорога після з'їзду з відмінного «хайвею» в темряві довго петляла над якимись-то урвищами, підскакували на каміннях, переїжджали якісь-то річечки, проїжджала малолюдні кішлаки.
Вночі нарешті дібрались до табора. Зайняли один будиночок з гарячою водою, перекусили чим Бог (тут вже мабуть Аллах) послав і вирубились після довжелезної дороги.
Так виглядає альптабір «Артуч» (висота 2167м)
Назавтра ми вже будемо йти вверх.
ЗІ. далі буде
А паРаша все одно
РОЗВАЛИТЬСЯ!
РОЗВАЛИТЬСЯ!
- За это сообщение автора Valiko поблагодарили: 17
- BIS (Чт окт 13, 2016 21:40:16), BMB (Пт окт 14, 2016 03:46:09), Сигналкин (Пн окт 17, 2016 20:07:37), Сэнсэй (Чт окт 13, 2016 21:51:43), Dr.Feelgood (Пт окт 14, 2016 09:39:39), healix (Вс окт 16, 2016 19:34:21), Kostya (Пт окт 14, 2016 20:15:55), oleg_t (Чт окт 13, 2016 22:37:38), oreh (Чт окт 13, 2016 21:32:26), shelty (Чт окт 13, 2016 21:37:40), STORM (Пт окт 14, 2016 12:02:35), Sysopaty (Чт окт 13, 2016 21:50:35), Tim (Пт окт 14, 2016 18:05:55), Torpedo (Пт окт 14, 2016 13:02:36), ДВОЙНЯШКИ (Вт окт 18, 2016 19:57:24), Мацони (Пт окт 14, 2016 10:54:51), Шульга (Пт окт 14, 2016 13:53:32)
- Рейтинг: 44.74%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Мацони » Пт окт 14, 2016 10:57:01
Цікаво як там тепер. Я у 80-ті служив в Нуреку після закінчення військового училища. Тоді ми там ще без тунелів обходились. 
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Valiko » Пт окт 14, 2016 12:49:29
Мацони писал(а):Цікаво як там тепер. Я у 80-ті служив в Нуреку після закінчення військового училища. Тоді ми там ще без тунелів обходились.
Після того Таджикістан пережив криваву громадянську війну. Таджики, з якими спілкувались, толком не могли (а може не хотіли або боялись) розповісти хто з ким і за що воював - скоріше це було кланове (міжплемінне) протистояння, яке підігрівалось відомо ким. Під час цієї заварухи усі нетаджики спішно тікали звідти. У нас є декілька сімей, які практично залишили сво. квартири з речами і виїхали звідти в ті часи. Президента свого Емамулі Рахмона боготворять (або ж роблять вигляд). Дуже погані відносини з Узбекистаном. На запитання, яка причина? - відповідь знову непевна: узбеки багаті і не хотять, щоб ми розвивались. Але ж у вас вся вода, яка зрошує узбецькі хлопчатники, чому ж ви не поставите їх на місце? Відповіді немає. Узбеки взагалі більш нашугані, на такі питання не відповідаютьДумаю, що є конфлікт між двома царьками, узбецьким та таджикським і коли зійде з арени ота постсовкова "еліта" (Карімова вже немає), зникнут і штучно створені перепони між цими народами. Конфлікт може підігріватись і ззовні, ми знаємо, як це робиться, хто цим займається і кому воно вигідно, вся наша бувша Середня Азія зараз в сфері впливу параші, кругом засилля рашаТВ, не дивлячись на це я відвертих ватників не зустрів.
Зараз живуть непогано, сомані порівняно з долларом 7,9, дружать з Китаєм і східними браттями, Афганістаном, Іраном, Саудівською Аравією. Водій, який нас віз розповідав, що регулярно ганяв у Аравію вантажі. На дорогах Таджикістану засилля фур китайського виробництва, малолітражки в більшості німці, корейці і щось іранське. Кашкая не бачив ні одного, хоча водій про нашу марку відізвався з повагою
Навіть ЛЕП вздовж дороги через гори будували китайці, причому каже, що опори на карколомній вишині монтували не з допомогою вертольотів, а практично вручну.Ну і ще - їжа в них смачна, а пиво не дуже (Балтика
) Шоколаду свого немає, в основному привозна Альонка. Перед нашим приїздом прочитав, що у Душанбе відкрили нарешті перший супермаркет Ашан. Але закупитись в ньому ми толком не змогли - не було сирокопченої ковбаси і взагалі - дуже убогий набір м'ясних продуктів. Це так, сходу.
А без тунеля було дуже кепсько, особливо в непогоду - бачили оті карколомні старі серпантини збоку нової дороги.
А паРаша все одно
РОЗВАЛИТЬСЯ!
РОЗВАЛИТЬСЯ!
- Рейтинг: 7.89%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Valiko » Пт окт 14, 2016 13:20:36
Акліматизація – вихід на озеро Чукурак
Вранці, після вирішення різних оргпитань, вирушили по легкому, без рюкзаків, в акліматизаційний радіальний вихід до озера Чукурак, розташованого вище Артуча за завалом, метрів 200 вишиною, а якщо натхнення, то збирались вийти і на перевал Чукурак.
Потім вернутись назад, в Артуч.
Тропа натоптана, видно багато хто тут акліматизується
2016-Fany1-056
Озеро Чукурак дійсно живописне. На південному березі стоять намети (далі виявили, що то французи)
Та нам треба далі
й далі до перевалу
вздовж такої симпатичної річечки
Йшли собі, йшли, але обставини непереборної дії (полтавське сало в сумці одного із учасників) звело наш акліматизаційний вихід до рівня звичайнісінького пікніка на обочині.
До речі - до перевала Чукурак ми так і не піднялись (меньше треба оргпитаннями займатись, вийшли запізно)
Не дійшли десь з третину висоти, але акліматизаційну частину завдання здійснили повністю – сало з`їли дощенту, що засвідчило нормальний фізичний, а головне – психологічний, стан учасників і відсутність будь-яких проявів гірської хвороби.
Слід зауважити, що медична частина нашої експедиції була на достатньому рівні, в групі був свій доктор, не рахуючи усяких там професорів та кандидатів наук.
З тим і вернулись додому, в Артуч.
Акліматизаційну вечерю сьогодні ніхто не відміняв і тому в їдальні засиділись допізна, тим паче, що зустрілись друзі друзів, які знали ще інших друзів друзів по піку Корженевської, Гімалаях і Мак-Кінлі і ще якихось глухих кутках нашої планети (бойці вспоминают минувшие дни ... )
Нарешті опівночі (за Києвом) пішли спати.
ще не все
Вранці, після вирішення різних оргпитань, вирушили по легкому, без рюкзаків, в акліматизаційний радіальний вихід до озера Чукурак, розташованого вище Артуча за завалом, метрів 200 вишиною, а якщо натхнення, то збирались вийти і на перевал Чукурак.
Потім вернутись назад, в Артуч.
Тропа натоптана, видно багато хто тут акліматизується
2016-Fany1-056
Озеро Чукурак дійсно живописне. На південному березі стоять намети (далі виявили, що то французи)
Та нам треба далі
й далі до перевалу
вздовж такої симпатичної річечки
Йшли собі, йшли, але обставини непереборної дії (полтавське сало в сумці одного із учасників) звело наш акліматизаційний вихід до рівня звичайнісінького пікніка на обочині.
До речі - до перевала Чукурак ми так і не піднялись (меньше треба оргпитаннями займатись, вийшли запізно)
Не дійшли десь з третину висоти, але акліматизаційну частину завдання здійснили повністю – сало з`їли дощенту, що засвідчило нормальний фізичний, а головне – психологічний, стан учасників і відсутність будь-яких проявів гірської хвороби.
Слід зауважити, що медична частина нашої експедиції була на достатньому рівні, в групі був свій доктор, не рахуючи усяких там професорів та кандидатів наук.
З тим і вернулись додому, в Артуч.
Акліматизаційну вечерю сьогодні ніхто не відміняв і тому в їдальні засиділись допізна, тим паче, що зустрілись друзі друзів, які знали ще інших друзів друзів по піку Корженевської, Гімалаях і Мак-Кінлі і ще якихось глухих кутках нашої планети (бойці вспоминают минувшие дни ...
)Нарешті опівночі (за Києвом) пішли спати.
ще не все
А паРаша все одно
РОЗВАЛИТЬСЯ!
РОЗВАЛИТЬСЯ!
- За это сообщение автора Valiko поблагодарили: 9
- BIS (Пт окт 14, 2016 22:44:43), BMB (Пт окт 14, 2016 20:39:42), Сэнсэй (Сб ноя 19, 2016 15:53:29), Dr.Feelgood (Пт окт 14, 2016 14:36:41), Kostya (Пт окт 14, 2016 20:16:16), shelty (Пт окт 14, 2016 15:06:40), Tim (Пт окт 14, 2016 18:06:53), Torpedo (Пт окт 14, 2016 20:32:13), ДВОЙНЯШКИ (Вт окт 18, 2016 19:59:03)
- Рейтинг: 23.68%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Valiko » Пт окт 14, 2016 19:35:24
Кулікалонські озера
Наступного дня передбачався неважкий (так думалось ), з повною викладкою перехід до Кулікалонських озер (21 км, набір висоти 600м) розташованих в старовинному величезному гірському цирку, створеному льодовиками в давні часи.
Добре натоптана, «народна» тропа йшла через 3 ступіні стародавніх льодовикових морен і завалів, кам`янистими осипами до величезної котловини, в якій сховались живописні озера. Це місце у Фанах мабуть найбільш популярне у туристів, навіть цього разу, не в сезон, ми зустріли мандрівників із декількох країн (французи, голландці, іспанці, ізраільтяни і поляки).
Тут спілкування з ізраільтянином, який потім ще декілька разів зустрічався на нашому маршруті.
Підйом достатньо крутий і важкий, добре, що тропа гарно натоптана.
Спочатку нас супроводжувала чистенька гарна річка Уреч з безліччю порогів і водоспадів, але в верхній частині ущелини вона зникла під кам`яними завалами.
Річка витікає з Кулікалонського озера, але зразу ж пропадає пвд величезним завалом стародавньої морени і виливається з-під землі у вигляді великого водоспаду лише нижче завалу - місце витоку видніється вгорі на тілі морени .
Цікаво, які Плутони корчили оцю скелю, що її горизонтальні слої підняло отакими ребрами?
Живописні «пісчані» замки (неначе переїхали сюди з Кавказу, з Приельбрусся):
А ось і місце, де річка, що витікає з Кулікалонських озер, пробила собі дорогу на волю:
Тропа веде на останній зліт, з-за якого вже виглядають снігові гіганти центральної частини Фанських гір.
Не дивлячись на жару і труднощі підйому, зйомки йдуть своєю чергою
Тим паче, що присутні такі колоритні персонажі:
Нарешті передостанній перепочинок.
І ось давно очікуванний вихід до котловини, з вісім'ю озерами та сніговою стіною п`ятитисячних піків Марія та Міралі. Колір у всіх озер відрізняється один від одного і, також відрізняється нереальною яскравістю.
В озерах живності не дуже багато, невеличка рибка (маринка) водиться лише в великому озері Кулікалон.
Швидше набрати водички, бо чаю дуже хочеться:
Отут перед виходом до озер, практично на рівному місці й трапилася зі мною халепа. Можливо заморився й розслабився, втратив уважність, але нога ступила на непевний камінець і я гепнувся в каміння усією своєю сутністю. Боляче забив руку та скроню голови. Рука – то таке, а от голову жаль. Крім усього іншого, я ще нею і їм, що в такому колективі і в таких умовах є дуже важливим. Ні їсти, ні ворушитись у цей вечір мені не хотілось, голова розболілась і, навіть трохи нудило. Признаюсь, я злякався, що отримав легкий струс мозку і що цим підведу товаришів на самому початку маршруту. Але, слава Богу, вранці проснувся в нормальному стані. Можливо вчора проявились або ж простимулювались признаки «горняшки», які співпали з моїм падінням. Гірська хвороба в цих горах може проявлятись з висот, порядка 3 тис.метрів і вище і дійсно виглядає, як головна біль, тошнота, апатія. Після добової акліматизації пратично завжди проходить.
До речі, голова боліла не у мене одного.
Бівак організували біля озера Бібіджанат. З вечора перед очима картини розгортались одна красивіша від іншої:
Більше фоток система не пускає, тому продовження в наступному повідомленні
Наступного дня передбачався неважкий (так думалось
), з повною викладкою перехід до Кулікалонських озер (21 км, набір висоти 600м) розташованих в старовинному величезному гірському цирку, створеному льодовиками в давні часи.
Добре натоптана, «народна» тропа йшла через 3 ступіні стародавніх льодовикових морен і завалів, кам`янистими осипами до величезної котловини, в якій сховались живописні озера. Це місце у Фанах мабуть найбільш популярне у туристів, навіть цього разу, не в сезон, ми зустріли мандрівників із декількох країн (французи, голландці, іспанці, ізраільтяни і поляки).
Тут спілкування з ізраільтянином, який потім ще декілька разів зустрічався на нашому маршруті.
Підйом достатньо крутий і важкий, добре, що тропа гарно натоптана.
Спочатку нас супроводжувала чистенька гарна річка Уреч з безліччю порогів і водоспадів, але в верхній частині ущелини вона зникла під кам`яними завалами.
Річка витікає з Кулікалонського озера, але зразу ж пропадає пвд величезним завалом стародавньої морени і виливається з-під землі у вигляді великого водоспаду лише нижче завалу - місце витоку видніється вгорі на тілі морени .
Цікаво, які Плутони корчили оцю скелю, що її горизонтальні слої підняло отакими ребрами?
Живописні «пісчані» замки (неначе переїхали сюди з Кавказу, з Приельбрусся):
А ось і місце, де річка, що витікає з Кулікалонських озер, пробила собі дорогу на волю:
Тропа веде на останній зліт, з-за якого вже виглядають снігові гіганти центральної частини Фанських гір.
Не дивлячись на жару і труднощі підйому, зйомки йдуть своєю чергою
Тим паче, що присутні такі колоритні персонажі:
Нарешті передостанній перепочинок.
І ось давно очікуванний вихід до котловини, з вісім'ю озерами та сніговою стіною п`ятитисячних піків Марія та Міралі. Колір у всіх озер відрізняється один від одного і, також відрізняється нереальною яскравістю.
В озерах живності не дуже багато, невеличка рибка (маринка) водиться лише в великому озері Кулікалон.
Швидше набрати водички, бо чаю дуже хочеться:
Отут перед виходом до озер, практично на рівному місці й трапилася зі мною халепа. Можливо заморився й розслабився, втратив уважність, але нога ступила на непевний камінець і я гепнувся в каміння усією своєю сутністю. Боляче забив руку та скроню голови. Рука – то таке, а от голову жаль. Крім усього іншого, я ще нею і їм, що в такому колективі і в таких умовах є дуже важливим. Ні їсти, ні ворушитись у цей вечір мені не хотілось, голова розболілась і, навіть трохи нудило. Признаюсь, я злякався, що отримав легкий струс мозку і що цим підведу товаришів на самому початку маршруту. Але, слава Богу, вранці проснувся в нормальному стані. Можливо вчора проявились або ж простимулювались признаки «горняшки», які співпали з моїм падінням. Гірська хвороба в цих горах може проявлятись з висот, порядка 3 тис.метрів і вище і дійсно виглядає, як головна біль, тошнота, апатія. Після добової акліматизації пратично завжди проходить.
До речі, голова боліла не у мене одного.
Бівак організували біля озера Бібіджанат. З вечора перед очима картини розгортались одна красивіша від іншої:
Більше фоток система не пускає, тому продовження в наступному повідомленні
А паРаша все одно
РОЗВАЛИТЬСЯ!
РОЗВАЛИТЬСЯ!
- За это сообщение автора Valiko поблагодарили: 8
- BIS (Пт окт 14, 2016 22:44:02), BMB (Пт окт 14, 2016 20:40:41), Сэнсэй (Сб ноя 19, 2016 16:01:55), Dr.Feelgood (Сб окт 15, 2016 10:42:41), Kostya (Пт окт 14, 2016 20:16:35), shelty (Пт окт 14, 2016 20:35:06), Torpedo (Пт окт 14, 2016 20:33:01), ДВОЙНЯШКИ (Вт окт 18, 2016 19:59:20)
- Рейтинг: 21.05%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Kostya » Пт окт 14, 2016 20:19:40
Valiko
Не впевнений і не можу погодитися із висновками, що ненаразі... Просто не вважаю відпочинком власну поїздку. Перезавантаженням після цейтноту 2-х років майдану та війни, волонтерства. Аби не поїхати дахом.
Але, Ваша подорож дійсно дивовижна, на одному диханні читаю. Дякую!
Не впевнений і не можу погодитися із висновками, що ненаразі... Просто не вважаю відпочинком власну поїздку. Перезавантаженням після цейтноту 2-х років майдану та війни, волонтерства. Аби не поїхати дахом.
Але, Ваша подорож дійсно дивовижна, на одному диханні читаю. Дякую!
Москалі, вчить українську мову та Гімн України - дуже скоро знадобиться! (с)
Слово "паляниця" наразі не актуальне.
За 1 PLN дають 7,29 грн. За 1 RUR не дають нічого - купуйте гривні, москалалі!
Слово "паляниця" наразі не актуальне.
За 1 PLN дають 7,29 грн. За 1 RUR не дають нічого - купуйте гривні, москалалі!
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Valiko » Пт окт 14, 2016 20:28:46
Стоянка біля озера Бібіджанат, яке сховалось під зеленими арчовими схилами
Верхівки гір вже розовіють від сонця, що заходить, темніє тут швидко.
Води натягали на весь довгий вечір - за день жара висмоктала всі соки, пити хочеться постійно.
Воду тут, у місцях випасу овець бажано пити лише кип'ячену, краще всього у вигляді чаю, бо інакше шлунок може дати жару, буває, що й на добу і більше. Може звідси пішла традиція у країнах Сходу в будь-яких випадках пити чай і запивати ним же.
Дровець для нашого економічного дров`яного примусу, який працює практично на сухих гілочках, скрізь навалом. Головне – суттєво економиться газ для високогір'я, де немає вже й гілочок, а головне – ми зовсім не губим природу, рубаючи на дрова реліктову багаторічну місцеву арчу, яка так прикрашає місцеві краєвиди і має приємний свіжий запах..
Вночі зорі були, як горіхи, а Місяць освітлював околиці так, що ліхтариками не користувались.
А вранці гори стояли, неначе вмиті росою:
2016-Fany1-146 Maria- Panorama - чомусь цю картинку відмовила система завантажувати, мабуть великий розмір файлу.
Прошу повірити на слово, що ранок відбувся, гори стояли і були вмиті (неначе) росою
Озера Кулікалонської котловини
На цей день у нас було заплановано огляд Кулікалонської котловини, практично відпочинок.
Четвірка товаришів вирішила сходити повісити меморіальну табличку на початок скельного маршруту біля підніжжя піка Сєвєрний (той, що праворуч), на якому загинув Віктор Колісник 40 років тому.
Підйом до підніжжя та закріплення таблички:
Душа людини живе, поки її пам`ятають.
Ще була прогулянка до підніжжя скельної стіни п'ятитисячників, де знаходяться красиві озера Дюшаха.
Цікаво дивитись, як річка витікає прямо з-під землі, пробиваючись від озер через завал.
Там, внизу, біля озера Бібіджанат залишився наш табір.
Озера, льодовики і тиша...
І старезна арча, яку час та зимові вітри покрутили, покорчили, але не перемогли.
Жара, сієста
І знову тихий, красивий вечір над Кулікалонами:
Далі буде, але беру паузу до вівторка - їду до столиці
Верхівки гір вже розовіють від сонця, що заходить, темніє тут швидко.
Води натягали на весь довгий вечір - за день жара висмоктала всі соки, пити хочеться постійно.
Воду тут, у місцях випасу овець бажано пити лише кип'ячену, краще всього у вигляді чаю, бо інакше шлунок може дати жару, буває, що й на добу і більше. Може звідси пішла традиція у країнах Сходу в будь-яких випадках пити чай і запивати ним же.
Дровець для нашого економічного дров`яного примусу, який працює практично на сухих гілочках, скрізь навалом. Головне – суттєво економиться газ для високогір'я, де немає вже й гілочок, а головне – ми зовсім не губим природу, рубаючи на дрова реліктову багаторічну місцеву арчу, яка так прикрашає місцеві краєвиди і має приємний свіжий запах..
Вночі зорі були, як горіхи, а Місяць освітлював околиці так, що ліхтариками не користувались.
А вранці гори стояли, неначе вмиті росою:
2016-Fany1-146 Maria- Panorama - чомусь цю картинку відмовила система завантажувати, мабуть великий розмір файлу.
Прошу повірити на слово, що ранок відбувся, гори стояли і були вмиті (неначе) росою
Озера Кулікалонської котловини
На цей день у нас було заплановано огляд Кулікалонської котловини, практично відпочинок.
Четвірка товаришів вирішила сходити повісити меморіальну табличку на початок скельного маршруту біля підніжжя піка Сєвєрний (той, що праворуч), на якому загинув Віктор Колісник 40 років тому.
Підйом до підніжжя та закріплення таблички:
Душа людини живе, поки її пам`ятають.
Ще була прогулянка до підніжжя скельної стіни п'ятитисячників, де знаходяться красиві озера Дюшаха.
Цікаво дивитись, як річка витікає прямо з-під землі, пробиваючись від озер через завал.
Там, внизу, біля озера Бібіджанат залишився наш табір.
Озера, льодовики і тиша...
І старезна арча, яку час та зимові вітри покрутили, покорчили, але не перемогли.
Жара, сієста
І знову тихий, красивий вечір над Кулікалонами:
Далі буде, але беру паузу до вівторка - їду до столиці
А паРаша все одно
РОЗВАЛИТЬСЯ!
РОЗВАЛИТЬСЯ!
- За это сообщение автора Valiko поблагодарили: 8
- BIS (Пт окт 14, 2016 22:42:28), BMB (Пт окт 14, 2016 20:43:08), Сэнсэй (Сб ноя 19, 2016 16:05:17), Dr.Feelgood (Сб окт 15, 2016 10:38:15), Kostya (Пт окт 14, 2016 20:30:06), shelty (Пт окт 14, 2016 20:38:06), Torpedo (Пт окт 14, 2016 20:33:36), ДВОЙНЯШКИ (Вт окт 18, 2016 19:59:54)
- Рейтинг: 21.05%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Valiko » Пт окт 14, 2016 20:32:23
Kostya писал(а):Valiko
Не впевнений і не можу погодитися із висновками, що ненаразі ... Аби не поїхати дахом.
Та зрозуміло, не переймайся. Я мав у виду лише свої інтелигентські моральні терзання та метання
Але, Ваша подорож дійсно дивовижна, на одному диханні читаю. Дякую!
Дуже приємно, Дякую!
А паРаша все одно
РОЗВАЛИТЬСЯ!
РОЗВАЛИТЬСЯ!
Re: Українці в Фанських горах - 2016
BMB » Пт окт 14, 2016 21:03:28
Valiko
Я даже не знаю, как теперь спокойно жить до вторника... Больше ничего не буду комментировать, пока. Просто жду.
Я даже не знаю, как теперь спокойно жить до вторника... Больше ничего не буду комментировать, пока. Просто жду.
- Рейтинг: 2.63%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Dr.Feelgood » Сб окт 15, 2016 11:14:40
Valiko
Очень интересно. Тоже жду с нетерпением продолжения.
Очень интересно. Тоже жду с нетерпением продолжения.
"Ребята, вы слишком много курите! С такой одышкой вы не пробежите и ста ярдов! Запомните, куренье - вредно для здоровья!"
- За это сообщение автора Dr.Feelgood поблагодарил:
- Valiko (Пн окт 17, 2016 21:29:27)
- Рейтинг: 2.63%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Valiko » Пн окт 17, 2016 23:16:03
Продовжуємо далі:
Перевал Алаудін (категорія 1А, 3721 м.)
Наступного дня нас чекав більш ніж 1000 метровий підйом на Алаудінський перевал.
Всі, мабуть, чули про шерпів у Гімалаях, які значно полегшують життя мандрівників, переносячи на своїх тендітних плечах більшу частину вантажу (за гроші, звісно). Є навіть така послуга в сучасному альпінізмі "Занести буржуя" - тобто за твої гроші тебе затягнуть хоч і на саму верхівку Сагарматхи чи Чомолунгми (чи як там зараз називають Еверест?), навіть якщо ти інвалід і бачив ті гори лише в телевізорі.
Дехто з наших бував у Гімалаях і заразився там тією невиліковною буржуйською хворобою і от, коли на нас біля Кулікалонського озера наскочив зненацька з криком "Аллах акбар!" місцевий моджахед разом з двома ішачками і запропонував свої (тобто ішакові) послуги із перенесення наших рюкзаків, то особливих вагань у нас не сталось, проблема була лише в ціні найму. Погонщик - Саїд виявився дуже колоритною фігурою, живописним чоловіком, вдягненим в шапку-моджахедку і таджикський халат. Торгівля відбувалась в класичному стилі - ціну, яку він загнув ми зразу ж збили вдвоє, Саїд з гучними криками обурення, відбігав і прибігав, поступово знижуючи ціну, але не до рівня, який нам був відомий. Ми в кінці кінців заявили, що не потребуємо ніяких ішаків і пішли собі ставити бівак, готувати вечерю, після чого почули пояснення, що хоч ми його й ріжемо без ножа, але тільки для нас і тому, що сезон вже кінчаєтьс і т.д. і т.п. - коротше ціна швидко знизилась до прийнятного рівня. Домовились, що він підійде до нас вранці.
До речі, ішачки його були з іменами, які легко запам`ятовуються – Чорний Мерс та Білий Мерс.
Вранці ми підготували для ішаків 4 самих важких рюкзаки, трохи розвантаживши інших членів групи. За технічними характеристиками вантажопідйомність одного ішачка дорівнює 60 кг, на ішака вантажиться звичайно пара рюкзаків, які звисають по обидва боки, тому ішачки Саїда були трохи недовантаженими, але якихось заперечень ні з чийого боку з цього приводу замічено не було.
Ранковий холодок, ішачки справно несуть наші рюкзаки, а Саїд розбавлє наші, не завжди легкі хвилини, своїми розповідями та піснями - красота!!!.
Моджахедом він виявився поміркованим, таким моджахедом, що залюбки їсть українське сало та й від 50 грам розбавленого спірітуса віні не відмовляється - коли ми ввечері трохи прибодрились після важкого дня.
Саїд скоріше виявився місцевим філософом, який трохи по-своєму, але іноді дуже мудро роз`яснював нам сури Корану, знаходячи в їхніх, іноді вигадливих, формулюваннях, відповіді на звичайні життєві проблеми. Дуже імпонувала його волелюбність, віра в те, що народи, в тому числі й український доб`ються свободи в будь-якому разі. Місцеві жителі вважали його неначе трохи дивакуватим, але таке відношення завжди було до неординарних осіб.
Підйом на перевал важкий і крутий йде спочатку арчовим рідколіссям, потім голими кам`янистими схилами, осипами. Краєвиди розгортаються все ширше й гарніше.
Відпочиваємо все частіше
Передперевальний зліт – крутий, метрів зі 100.
Зверху дуже гарно виглядають озера Дюшаха, куди вчора ми ходили.
Ось і перевал. Саїд зі своєю командою не зупиняючись подався вниз, до води і зелені, а ми трохи перепочили, милуючись панорамами, які відкриваються по обидва боки перевалу.
Далі тільки вниз. Причому круто - навантаження на коліна достатньо чуттєві.
Панорама за перевалом нічим не гірша за попередню і, як завжди в горах, представляється кращою, тому що до старої вже звик, а тут, йдеш, йдеш, важко, жарко, дихання вже не хватає, виповзаєш на верхатуру і раптом за гребнем перевалу перед тобою відкривається нова, ніколи не бачена тобою картина, нова і прекрасна, від якої тобі забиває подих і ти зразу ж забуваєш про всі негаразди і труднощі.
Внизу синіють у всій своїй красі Алаудинські озера, куди нам тепер і треба злетіти (або зповзти ) – цей схил доволі крутіший ніж той, яким підіймались.
Колір у озер дійсно такий, я не підсилював ніякими фотошопами. Усі фанські озера поражають своїми дивовижними кольорами.
Карколомний спуск до озер було перервано лише обідом (обід – за розкладом !!! ).
Табір розбили на березі в дуже живописному місці. Вдалині стояли намети ізраїльтян.
Так виглядає верхнє Алаудинське озеро
Після важкого переходу (більше, ніж 1000 метрів вверх і стільки ж униз), повечеряли з наперстком розведеного спирту для розслаблення кожному (це якраз і був випадок перевірки Саїда на справжнє моджахедство, перевірка салом відбулася ще вдень ) . Спали, як убиті, не потураючи ні на які яскраві зорі та Місяць.
До Мутних озер.
Наступного дня було заплановано радіальний вихід без рюкзаків до високогірного цирку, в якому розмістились так звані Мутні озера, навкруги яких знаходяться найвищі п`ятитисячники Фанських гір (пік Чимтарга, пік Енергія, пік Замок…).
Але туди відправились лише ми вчетвером. Інші вирішили трохи перепочити після важкого попереднього дня, шеф хотів познімати живописну натуру біля озер, поспілкуватись з іноземними сусідами.
Оскільки ішаки у цей день відпочивали, то зарплатню в урізаному вигляді отримував лише Саїд. Ну і плюс до неї - 3-разове харчування (це лише для Саїда, харч ішаків був лише їх проблемою).
Тропа до Мутних озер спочатку йде горизонтально, перелісками й луками, схожими на наші рівнини, але загальний підйом на маршруті 800 м, тому далі необхідно було підкорити три ступені давніх моренних завалів відповідної висоти.
Невдовзі проминули невеличке, але відоме озеро Піала, яке має форму практично ідеального кола і яке утворене водами річки, що витікає з Мутних озер і зразу зникає під завалами, щоб на хвилину виринути тут, створивши озеро Піала, і знову пропасти під камінням осипі аж до самих Алаудинських озер.
Це перекур десь на підйомі на одну зі ступеней завалу, далеко внизу видніються Алаудинські озера.
Останній кидок
Ось і перше з Мутних озер на фоні піків Енергія та Чимтарга
Вичерпано ліміт на файли аттачменту, далі - в іншому повідомленні
Перевал Алаудін (категорія 1А, 3721 м.)
Наступного дня нас чекав більш ніж 1000 метровий підйом на Алаудінський перевал.
Всі, мабуть, чули про шерпів у Гімалаях, які значно полегшують життя мандрівників, переносячи на своїх тендітних плечах більшу частину вантажу (за гроші, звісно). Є навіть така послуга в сучасному альпінізмі "Занести буржуя" - тобто за твої гроші тебе затягнуть хоч і на саму верхівку Сагарматхи чи Чомолунгми (чи як там зараз називають Еверест?), навіть якщо ти інвалід і бачив ті гори лише в телевізорі.
Дехто з наших бував у Гімалаях і заразився там тією невиліковною буржуйською хворобою і от, коли на нас біля Кулікалонського озера наскочив зненацька з криком "Аллах акбар!" місцевий моджахед разом з двома ішачками і запропонував свої (тобто ішакові) послуги із перенесення наших рюкзаків, то особливих вагань у нас не сталось, проблема була лише в ціні найму. Погонщик - Саїд виявився дуже колоритною фігурою, живописним чоловіком, вдягненим в шапку-моджахедку і таджикський халат. Торгівля відбувалась в класичному стилі - ціну, яку він загнув ми зразу ж збили вдвоє, Саїд з гучними криками обурення, відбігав і прибігав, поступово знижуючи ціну, але не до рівня, який нам був відомий. Ми в кінці кінців заявили, що не потребуємо ніяких ішаків і пішли собі ставити бівак, готувати вечерю, після чого почули пояснення, що хоч ми його й ріжемо без ножа, але тільки для нас і тому, що сезон вже кінчаєтьс і т.д. і т.п. - коротше ціна швидко знизилась до прийнятного рівня. Домовились, що він підійде до нас вранці.
До речі, ішачки його були з іменами, які легко запам`ятовуються – Чорний Мерс та Білий Мерс.
Вранці ми підготували для ішаків 4 самих важких рюкзаки, трохи розвантаживши інших членів групи. За технічними характеристиками вантажопідйомність одного ішачка дорівнює 60 кг, на ішака вантажиться звичайно пара рюкзаків, які звисають по обидва боки, тому ішачки Саїда були трохи недовантаженими, але якихось заперечень ні з чийого боку з цього приводу замічено не було.
Ранковий холодок, ішачки справно несуть наші рюкзаки, а Саїд розбавлє наші, не завжди легкі хвилини, своїми розповідями та піснями - красота!!!.
Моджахедом він виявився поміркованим, таким моджахедом, що залюбки їсть українське сало та й від 50 грам розбавленого спірітуса віні не відмовляється - коли ми ввечері трохи прибодрились після важкого дня.
Саїд скоріше виявився місцевим філософом, який трохи по-своєму, але іноді дуже мудро роз`яснював нам сури Корану, знаходячи в їхніх, іноді вигадливих, формулюваннях, відповіді на звичайні життєві проблеми. Дуже імпонувала його волелюбність, віра в те, що народи, в тому числі й український доб`ються свободи в будь-якому разі. Місцеві жителі вважали його неначе трохи дивакуватим, але таке відношення завжди було до неординарних осіб.
Підйом на перевал важкий і крутий йде спочатку арчовим рідколіссям, потім голими кам`янистими схилами, осипами. Краєвиди розгортаються все ширше й гарніше.
Відпочиваємо все частіше
Передперевальний зліт – крутий, метрів зі 100.
Зверху дуже гарно виглядають озера Дюшаха, куди вчора ми ходили.
Ось і перевал. Саїд зі своєю командою не зупиняючись подався вниз, до води і зелені, а ми трохи перепочили, милуючись панорамами, які відкриваються по обидва боки перевалу.
Далі тільки вниз. Причому круто - навантаження на коліна достатньо чуттєві.
Панорама за перевалом нічим не гірша за попередню і, як завжди в горах, представляється кращою, тому що до старої вже звик, а тут, йдеш, йдеш, важко, жарко, дихання вже не хватає, виповзаєш на верхатуру і раптом за гребнем перевалу перед тобою відкривається нова, ніколи не бачена тобою картина, нова і прекрасна, від якої тобі забиває подих і ти зразу ж забуваєш про всі негаразди і труднощі.
Внизу синіють у всій своїй красі Алаудинські озера, куди нам тепер і треба злетіти (або зповзти
) – цей схил доволі крутіший ніж той, яким підіймались.Колір у озер дійсно такий, я не підсилював ніякими фотошопами. Усі фанські озера поражають своїми дивовижними кольорами.
Карколомний спуск до озер було перервано лише обідом (обід – за розкладом !!!
). 
Табір розбили на березі в дуже живописному місці. Вдалині стояли намети ізраїльтян.
Так виглядає верхнє Алаудинське озеро
Після важкого переходу (більше, ніж 1000 метрів вверх і стільки ж униз), повечеряли з наперстком розведеного спирту для розслаблення кожному (це якраз і був випадок перевірки Саїда на справжнє моджахедство, перевірка салом відбулася ще вдень
) . Спали, як убиті, не потураючи ні на які яскраві зорі та Місяць. До Мутних озер.
Наступного дня було заплановано радіальний вихід без рюкзаків до високогірного цирку, в якому розмістились так звані Мутні озера, навкруги яких знаходяться найвищі п`ятитисячники Фанських гір (пік Чимтарга, пік Енергія, пік Замок…).
Але туди відправились лише ми вчетвером. Інші вирішили трохи перепочити після важкого попереднього дня, шеф хотів познімати живописну натуру біля озер, поспілкуватись з іноземними сусідами.
Оскільки ішаки у цей день відпочивали, то зарплатню в урізаному вигляді отримував лише Саїд. Ну і плюс до неї - 3-разове харчування (це лише для Саїда, харч ішаків був лише їх проблемою).
Тропа до Мутних озер спочатку йде горизонтально, перелісками й луками, схожими на наші рівнини, але загальний підйом на маршруті 800 м, тому далі необхідно було підкорити три ступені давніх моренних завалів відповідної висоти.
Невдовзі проминули невеличке, але відоме озеро Піала, яке має форму практично ідеального кола і яке утворене водами річки, що витікає з Мутних озер і зразу зникає під завалами, щоб на хвилину виринути тут, створивши озеро Піала, і знову пропасти під камінням осипі аж до самих Алаудинських озер.
Це перекур десь на підйомі на одну зі ступеней завалу, далеко внизу видніються Алаудинські озера.
Останній кидок
Ось і перше з Мутних озер на фоні піків Енергія та Чимтарга
Вичерпано ліміт на файли аттачменту, далі - в іншому повідомленні
А паРаша все одно
РОЗВАЛИТЬСЯ!
РОЗВАЛИТЬСЯ!
- Рейтинг: 18.42%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Valiko » Пн окт 17, 2016 23:38:21
Продовження
Гарно виглядає стяг Таджикістана на фоні найвищої вершини Фанських гір - Чимтарги.
Цікаво роздивлятись навкруги і визначати за мапою відомі назви вершин і перевалів.
Хоча і звичайне людське нам не чуже (ковбаса українська, напівкопчена).
А це зовсім не те, що ви подумали (не пиво ).
Це звичайний чай, який тіпало пів-дня за плечима в рюкзачкові, усі 800 метрів підйому.
Вода в озері дійсно трохи мутнувата.
Але загальний колір все той же, що і в інших фанських озер – зелено-бірюзовий. Мутність їй надає льодовик, який наповнює озера своєю талою водою з мікроскопічними шматочками гірських порід. Далі ця вода фільтрується в осипах і вже нижче за течією стає зовсім прозорою.
Путь назад трохи швидший, ніж сюди, все ж таки вниз допомагає ще й сила тяготіння.
Це пік Замок на фоні осипів.
Нарешті табір.
Він, разом з вечірнім озером, зустріли нас шикарним пейзажем
а декого, в якості бонуса за сьогодняшній вихід, – шестьорочним покером з першого кидка
Ну а завтра нас чекають ще 2 перевали.
Далі буде.
Гарно виглядає стяг Таджикістана на фоні найвищої вершини Фанських гір - Чимтарги.
Цікаво роздивлятись навкруги і визначати за мапою відомі назви вершин і перевалів.
Хоча і звичайне людське нам не чуже (ковбаса українська, напівкопчена).
А це зовсім не те, що ви подумали (не пиво
). Це звичайний чай, який тіпало пів-дня за плечима в рюкзачкові, усі 800 метрів підйому.
Вода в озері дійсно трохи мутнувата.
Але загальний колір все той же, що і в інших фанських озер – зелено-бірюзовий. Мутність їй надає льодовик, який наповнює озера своєю талою водою з мікроскопічними шматочками гірських порід. Далі ця вода фільтрується в осипах і вже нижче за течією стає зовсім прозорою.
Путь назад трохи швидший, ніж сюди, все ж таки вниз допомагає ще й сила тяготіння.
Це пік Замок на фоні осипів.
Нарешті табір.
Він, разом з вечірнім озером, зустріли нас шикарним пейзажем
а декого, в якості бонуса за сьогодняшній вихід, – шестьорочним покером з першого кидка
Ну а завтра нас чекають ще 2 перевали.
Далі буде.
А паРаша все одно
РОЗВАЛИТЬСЯ!
РОЗВАЛИТЬСЯ!
- За это сообщение автора Valiko поблагодарили: 8
- BIS (Вт окт 18, 2016 03:04:51), BMB (Вт окт 18, 2016 02:57:23), Сэнсэй (Сб ноя 19, 2016 16:19:50), Dr.Feelgood (Вт окт 18, 2016 06:17:03), Jane (Чт окт 20, 2016 14:08:43), shelty (Вт окт 18, 2016 02:29:47), Torpedo (Вт окт 18, 2016 13:34:29), ДВОЙНЯШКИ (Вт окт 18, 2016 20:00:56)
- Рейтинг: 21.05%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Valiko » Вт окт 18, 2016 13:15:05
Перевал Лаудан Несправжній – перевал Лаудан – озера Кулікалонські.
Наступний ранок – ішачки відпочили, ходоки виспались, пора в путь. Попереду більше, ніж 900м підйому і стільки ж спуску.
Озера, до побачення, переходимо річку, яка з них витікає і потихеньку - вгору!
Не встигли увійти в ритм підйому, як тут – «халепа»
Накритий дастархан, купа таджиків, які хапають руками, щось кричать, тягнуть до того дастархану, і неможливо від них вирватись – образа може перерости у міжнародний скандал.
Звичайний баранець, запечений з картоплею та овочами, але ж як смачно! Готував його якийсь відомий шеф-повар зі столиці, але мабуть найкращого смаку цьому блюду надає гостиність та доброзичливе відношення місцевих жителів – у них ніяке не свято, не весілля, ми просто проходили поруч.
Остання вода на підйомі.
Саїд в позі пророка роз`яснює якусь чергову сентенцію, а нам за тією спекою (сонце жарить неймовірно, хоча вітер, який іноді повіває з гір, дуже холодний), зараз не дуже хочеться мудрствувати на якісь віртуальні теми.
Нарешті перевал Лаудан Несправжній (3457 м), з якого дуже живописна тропа, не дуже круто підіймаючись, ниткою прорізає схили головного хребта і веде на перевал Лаудан.
Йти цією доріжкою – справжня насолода, некруто вгору і чудові краєвиди навкруги. На одному з перепочинків Саїд заспівав якусь свою пісню. Виявилось, що він має прекрасний голос, дуже добре володіє ним, а пісня наскільки гармонійно вписалась в отучуючий пейзаж, що всі завмерли у захваті. Шкода, що записати це не вдалось.
Я потім запитав Саїда, про що пісня? Чекав отримати відповідь, що про якусь-то місцеву Марічку-Гюльчатай, яку мати не пустила на побачення з місцевим Петром-Файзуллою, але виявилось, що сюжет її набагато глибший. Саїд сказав - про те, що людина повинна бути одна. Я не зрозумів, чому одна, а сім'я, друзі, навіть вороги - це ж не одна. Але насилу зрозумів, що людина повинна бути одна в боротьбі зі своїми вадами, труднощами. Їй може допомагати будь-хто, але подолати себе людина може лише сама, коли цього дійсно захоче. Така глибока філософія тут, серед нас з ішаками, на вишині 3600 м, мене вразила.
Ось і перевал Лаудан (3625 м) - первальний тур, чудові краєвиди – повний набір перевальних емоцій!!!
Типовий афганський пейзаж.
Таджиків, як і багато інших народів, у свій час штучно розділили між двома імперіями – британською і російською. А народ-то один. Недаремно тисячі таджиків воювали на боці афганських моджахедів проти радянської навали. І в радянську армію тут їх не брали, відправляли куди-небудь в тмутаракань, охороняти склади або зеків.
Дружба народів. Чимось ми схожі.
Ага – формою і розміром носів.
Далі – спуск до першої води.
Зверху живописно блищить на сонці плеяда Кулікалонських озер, які ми залишили два дні тому назад.
Той тобі кратер Нгоро-Нгоро. Вода у цих горах - це життя.
До речі усі ці величезні стада належать одній людині – якомусь місцевому олігарху, пастухи – лише найманці.
Знову наші намети біля озера Бібіджанат.
Закінчення в наступному повідомленні
Наступний ранок – ішачки відпочили, ходоки виспались, пора в путь. Попереду більше, ніж 900м підйому і стільки ж спуску.
Озера, до побачення, переходимо річку, яка з них витікає і потихеньку - вгору!
Не встигли увійти в ритм підйому, як тут – «халепа»
Накритий дастархан, купа таджиків, які хапають руками, щось кричать, тягнуть до того дастархану, і неможливо від них вирватись – образа може перерости у міжнародний скандал.
Звичайний баранець, запечений з картоплею та овочами, але ж як смачно! Готував його якийсь відомий шеф-повар зі столиці, але мабуть найкращого смаку цьому блюду надає гостиність та доброзичливе відношення місцевих жителів – у них ніяке не свято, не весілля, ми просто проходили поруч.
Остання вода на підйомі.
Саїд в позі пророка роз`яснює якусь чергову сентенцію, а нам за тією спекою (сонце жарить неймовірно, хоча вітер, який іноді повіває з гір, дуже холодний), зараз не дуже хочеться мудрствувати на якісь віртуальні теми.
Нарешті перевал Лаудан Несправжній (3457 м), з якого дуже живописна тропа, не дуже круто підіймаючись, ниткою прорізає схили головного хребта і веде на перевал Лаудан.
Йти цією доріжкою – справжня насолода, некруто вгору і чудові краєвиди навкруги. На одному з перепочинків Саїд заспівав якусь свою пісню. Виявилось, що він має прекрасний голос, дуже добре володіє ним, а пісня наскільки гармонійно вписалась в отучуючий пейзаж, що всі завмерли у захваті. Шкода, що записати це не вдалось.
Я потім запитав Саїда, про що пісня? Чекав отримати відповідь, що про якусь-то місцеву Марічку-Гюльчатай, яку мати не пустила на побачення з місцевим Петром-Файзуллою, але виявилось, що сюжет її набагато глибший. Саїд сказав - про те, що людина повинна бути одна. Я не зрозумів, чому одна, а сім'я, друзі, навіть вороги - це ж не одна. Але насилу зрозумів, що людина повинна бути одна в боротьбі зі своїми вадами, труднощами. Їй може допомагати будь-хто, але подолати себе людина може лише сама, коли цього дійсно захоче. Така глибока філософія тут, серед нас з ішаками, на вишині 3600 м, мене вразила.
Ось і перевал Лаудан (3625 м) - первальний тур, чудові краєвиди – повний набір перевальних емоцій!!!
Типовий афганський пейзаж.
Таджиків, як і багато інших народів, у свій час штучно розділили між двома імперіями – британською і російською. А народ-то один. Недаремно тисячі таджиків воювали на боці афганських моджахедів проти радянської навали. І в радянську армію тут їх не брали, відправляли куди-небудь в тмутаракань, охороняти склади або зеків.
Дружба народів. Чимось ми схожі.
Ага – формою і розміром носів.
Далі – спуск до першої води.
Зверху живописно блищить на сонці плеяда Кулікалонських озер, які ми залишили два дні тому назад.
Той тобі кратер Нгоро-Нгоро. Вода у цих горах - це життя.
До речі усі ці величезні стада належать одній людині – якомусь місцевому олігарху, пастухи – лише найманці.
Знову наші намети біля озера Бібіджанат.
Закінчення в наступному повідомленні
А паРаша все одно
РОЗВАЛИТЬСЯ!
РОЗВАЛИТЬСЯ!
- Рейтинг: 18.42%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
Valiko » Вт окт 18, 2016 13:59:09
Продовження:
Саїд перед ночівлею десь бігав по місцевим галявинам і вициганив у тамошніх пастухів декілька солодких перчин, морквин, цибулин і чотири величеньких пекучих перчинки.
Що з ними робити - ніхто не знав, уся наша їжа була з концентратів, які розводяться окропом та із сухом'ятки.
Вирішили протушкувати в чайнику овочеве рагу
Тут у нашому заслуженому чайнику вариться овочеве рагу. Чотири гіркі перчини, які я туди посік, створили в ротових порожнинах незабутній для декого з непристосованих, ефект Змія-Горинича, і заодно добре відчистили чайник зсередини від накипу. А полум'я пожежі швидко загасили великою кількістю чаю.
Але ж було смачно, а головне - стільки вітамінів
Чекання, коли воно вже звариться стає нестерпним
Оце тут ми всі. Трохи здичавілі вже, трохи неголені, але щасливі.
І ще трохи природи:
Ламало її, ламало, корчило вітрами, але вистояла
А ця красуня неначе милується сніговими верхівками
А це нещастя пробилось між камінням у кінці вересня. Коли ж його дозрівати - вже осінь на носі.
І гладь бірюзових озер навкруги. Чи це не шедеври природи?
На тлі цієї краси є місце й покеру.
Кулікалони – альптабір Артуч
Завершується наше перше маршрутне кільце. Цікаве, місцями важке, але незабутнє.
Йдемо в альптабір вже знайомою дорогою
Попереду короткий перепочинок у таборі.
Трохи історії:
Недалеко від табору знаходиться кішлак Рудакі, де народився знаменитий стародавній поет і філософ, зірка таджикського народу, засновник персько-таджикської поезії мовою фарсі – Рудакі, Абу Абдаллах Джафа́р Ібн Мухаммад, (852 – 941 р.р.)
Перед поїздкою я почитав його твори в перекладі. У нього багато різних ліричних газелей, це на любителя, але зустрічаються і такі, що підходять усім.
Ось ці слова його дуже личать нинішнім бонзам:
Усі великі вік свій віджили,
Усі покірно смерті улягли.
Сховались будівничі під землею,
Що зводили ці вежі та вали.
Із усього добра, що назбирали,
З собою тільки саван узяли.
Бо тільки їхнього було, що одяг,
Та те, що з'їли, та що нам дали.
Нам не довелося побувати в його мавзолеї, той не працював коли ми їхали мимо. Лише сфоткали здаля.
Буде ще продовження
Саїд перед ночівлею десь бігав по місцевим галявинам і вициганив у тамошніх пастухів декілька солодких перчин, морквин, цибулин і чотири величеньких пекучих перчинки.
Що з ними робити - ніхто не знав, уся наша їжа була з концентратів, які розводяться окропом та із сухом'ятки.
Вирішили протушкувати в чайнику овочеве рагу
Тут у нашому заслуженому чайнику вариться овочеве рагу. Чотири гіркі перчини, які я туди посік, створили в ротових порожнинах незабутній для декого з непристосованих, ефект Змія-Горинича, і заодно добре відчистили чайник зсередини від накипу. А полум'я пожежі швидко загасили великою кількістю чаю.
Але ж було смачно, а головне - стільки вітамінів
Чекання, коли воно вже звариться стає нестерпним
Оце тут ми всі. Трохи здичавілі вже, трохи неголені, але щасливі.
І ще трохи природи:
Ламало її, ламало, корчило вітрами, але вистояла
А ця красуня неначе милується сніговими верхівками
А це нещастя пробилось між камінням у кінці вересня. Коли ж його дозрівати - вже осінь на носі.
І гладь бірюзових озер навкруги. Чи це не шедеври природи?
На тлі цієї краси є місце й покеру.
Кулікалони – альптабір Артуч
Завершується наше перше маршрутне кільце. Цікаве, місцями важке, але незабутнє.
Йдемо в альптабір вже знайомою дорогою
Попереду короткий перепочинок у таборі.
Трохи історії:
Недалеко від табору знаходиться кішлак Рудакі, де народився знаменитий стародавній поет і філософ, зірка таджикського народу, засновник персько-таджикської поезії мовою фарсі – Рудакі, Абу Абдаллах Джафа́р Ібн Мухаммад, (852 – 941 р.р.)
Перед поїздкою я почитав його твори в перекладі. У нього багато різних ліричних газелей, це на любителя, але зустрічаються і такі, що підходять усім.
Ось ці слова його дуже личать нинішнім бонзам:
Усі великі вік свій віджили,
Усі покірно смерті улягли.
Сховались будівничі під землею,
Що зводили ці вежі та вали.
Із усього добра, що назбирали,
З собою тільки саван узяли.
Бо тільки їхнього було, що одяг,
Та те, що з'їли, та що нам дали.
Нам не довелося побувати в його мавзолеї, той не працював коли ми їхали мимо. Лише сфоткали здаля.
Буде ще продовження
А паРаша все одно
РОЗВАЛИТЬСЯ!
РОЗВАЛИТЬСЯ!
- Рейтинг: 18.42%
-
Re: Українці в Фанських горах - 2016
ДВОЙНЯШКИ » Вт окт 18, 2016 20:02:58
Давно не читав фотозвітів. Скучив за емоціями. Дякую.
- Рейтинг: 5.26%
-
Сообщений: 39
• Страница 1 из 3 • 1, 2, 3
Кто сейчас на форуме
Зарегистрированные пользователи: Google [Bot]