На автомобиле, самолете, поезде, пароходе, да как угодно, хоть пешком.
Поделись интересным рассказом!
ЗакінченняРобимо останні фото і йдемо в готель збиратись в дорогу назад.
Наш готель знаходиться на цій вулиці.
Вулиця з двостороннім автомобільним рухом і доволі інтенсивним.
По дорозі зустрічаєм таких ось пташок.
Останній погляд на Регістан, і вранці - дорога назад.
Fany-2016-3-221 Samarqand-Registan-Panorama
Самарканд – Душанбе – Алмати - КиївВранці – дорога назад. Нам "підвезло" – почала підійматись пилова буря (яких тут безліч – результат загибелі Арала), яка потім охопила пів Середньої Азії (так нам здалося) бо докотилась наступного дня аж до Душанбе.
Важливий висновок: щоб зрозуміти наочно, яка прекрасна наша Україна і поменьше бухтіти на її адресу, треба з'їздити в який-небудь Узбекистан і попасти там в пилову бурю.
Я не бачив плодородну Ферганську долину, але ті місця, де ми проїхали Узбекистаном 400 км туди і стільки ж назад, викликають жаль і повагу до людей, які там живуть та ще й щось і вирощують – навкруги практично весь наш путь йшов безкраїми випаленими солончаками і напівпустелями. Лише на під'їзді до Худжанда, де на місцевість вже впливає Сир-Дар'я, земля неначе оживає.
Худжанд сподобався – дуже зелене, красиве і уютне місто.
Нарешті кордон, наші рідні рюкзаки, в яких лежать наші милі сомані, на яких ми можемо придбати хоч всю цю гору кавунів
По дорозі на Душанбе практично через кілометр стоять отакі панно з висловлюваннями президента. Повторюються за смислом вони, чи ні, я не аналізував, але судячи з картинок, на фоні яких президент висловлюється – він є докою у багатьох галузях і дисциплінах.
Хоча якщо судити з якості дороги, яку побудували під його егідою, то можливо то так і є. В будь-якому разі ми бажаєм братньому таджикському люду, щоб їхні президенти були достойними того місця, яке вони займають.
Ще цікавий пам'ятник промайнув десь біля Худжанда на схилі гори без будь-якого населенного пункту – римська вовчиця з Ремом і Ромулом. Що це тут робить і означає, водій відповісти не зміг, хоча дуже багато розповідав історичних фактів. Якийсь зв'язок з Римською імперією, але це ж не Македонський, якого скрізь в Азії обожнюють.
Ну а далі – пилова імла в Душанбе, прорив її лише літаком на великій висоті,
і такі далекі тепер Фанські гори в розривах туч, а також наші марні спроби вгадати де ми там бродили.
Пересадка в Алмати, яка тривала близько доби запам'яталась гучним ранковим базаром прямо під вікнами отелю, красивими парками і церквою, знаменитими банями "Арасан, відомим казахським шоколадом, смачними мантами та гучним протяжним на все місто "Аллах акбар!" з динаміків головної мечеті столиці. А ще потішили перші слова таксиста-грузина, який віз нас з аеропорту в отель – він на весь голос обложив матом путіна з його таможеним союзом, який розорив велику кількість казахських селян і заставив його таксувати, виборюючи серед таких же таксистів право на копійчину.
Летіли весь час доганяючи малиновий захід сонця і, нарешті, - знову знайома зала Борисполя.
Неначе ми звідси нікуди й не літали.
Рідна країна порадувала тим, що ні на таджикських, ні на узбецьких, а лише на нашому паспортному контролі, погранці причепились до моєї неголеної особи і довелось доводити, що я не моджахед, б'ючи себе в груди з криком "Мамой клянусь!" Допомогло лише пенсійне посвідчення.
Молодці, правильно службу несуть в цей нелегкий час.
ВисновкиГоловний висновок для себе – класно було, не дивлячись на фізичні труднощі (все ж таки вік дає себе відчути).
Програму експедиція виконала, навіть перевиконала (Самарканд). Знято багато цікавих матеріалів, взяті інтерв'ю. Тепер у автора фільму задача все це привести до прийнятного вигляду та втиснути в фільм з обмеженими лімітами часу.
Враження від природи - не описати.
Враження від спілкування з простими таджикам і узбеками добрі – коли вони чули слово "Україна", то посмішки теплішали і гостинність зростала в рази. Це при тому, що на місцевих каналах засилля рашаТВ і ні одного українського або европейського каналу. Про гостинність цих людей вже писано багато, не хочу повторюватись.
Сумно і скучно виглядали нечислені контакти з росіянами.
В Артучі зустрілись з бувшими напарниками по сходженнях і почалося: "ой, я же на четверть украинка, у меня дед из Воронежской области", "мы так любим Украину" і т. ін. (дуже напомнило класику – Я очень люблю ПЖ! А я его ещё больше Ку! А как я люблю господина ПЖ!!! )
Всі, як по заказу зразу ж у розмові знаходили в себе українські корені – суцільне путлеровське зомбування - "мышебратьями".
Що ж ви, сучі "братья" дозволили своєму фюреру творити те, що він робить?
Коли я починав чути оте скавучання, то в диспути не вступав, з огидою відходив подалі від братів і сестриць.
Слово честі, з "моджахедом" Саїдом у мене було набагато більше спільного. Не дивлячись на те, що наші релігії взаємо противоречиві - світогляд наш дуже близький. З ним було дійсно цікаво розмовляти, як і з водієм Хаджикарімом і багатьма простими таджиками. Бажаю їм всім добра і щастя!
Оце тепер вже все.
Є ще кіпа фоток, вони (як мені вважається
) не гірші від тих, які попали в звіт.
Є ще якісь враження, вони в чомусь меньше цікаві, або дуже особисті - всього не втиснеш. І так розтягнуто занадто.
Дякую тим, хто читав і відгукнувся!
Бажаю всім доброго здоров'я, щоб і відпочивалось і працювалось!
А у ворогів нехай ... Ну ви знаєте ...!!!