Обострение продолжается
Кажуть, що десь там, є місця, де розквітає чарівна квітка лотос.
«Ом мані падме хум!».
Так це ж у нас, між Решетняками й Кунцевим.
І квітне він лише в найчистішій воді, там, де немає промислових стоків.
Отака собі лакмусова Божа квітка!
А це ось наша Амазонія. Невже не схоже?
Пам’ятаю, що отакий саме місток побудували брати наші, індіанці гуарані у місці, де Ріо-Амазонас зливається з Ріо-Сан-Пауло-де-Олівенца в штаті Манаус
Які ж-то пахощі чекають на того, хто у спекотливий день вийде на наші луки! Запаморочися!
Чим пахнуть наші луки?
Пахнуть вони Волею, Життям, козацькою наснагою і первозданною чистотою!
Хіба ж ці пахощі можна порівняти з якимись-то шанелями, чіє амбре – усього-навсього «пахощі» недопереварених кальмарів в шлунках кашалотів.
Бр-р-р!
Уявляю собі пахощі із шлунку, та ще й якого шлунку – кашалотового!
Плавання не завжди лише мірний плин за течією. Для різноманітності іноді зустрічаються й прегради.
На змиті паводком дерева, корчі, напівпрохідні зарослі очерету, стрімнини, порожки та інші романтичні препони звертати увагу не потрібно, це обов’язковий набір для будь-якого сплаву.
Але зустрічаються ще й препони, які не пройдеш ні сплавом, ні тараном – це греблі.
На Ворсклі їх немало, що, можливо, й гарно для регулювання водостоку, але не дуже гарно для річки – в районі підпору отих гребель річка потихеньку вмирає, вода цвіте й зеленіє, дно й чисті піщані пляжі замулюються й заростають лататтям та лопухами.
Просто відкрити ті греблі неможливо, вода стікає дуже швидко, бо її у наших річках стає усе менше й менше – позначаються результати «вєлікіх свєршеній»: заорані «в свєтє рєшєний хтозна-якось партз’їзду» невеличкі річечки-притоки, повирубувані поймові ліси і зарослі, з яких по крапельці збиралась в джерела кришталева водичка, тупе й необгрунтоване використання хімдобрив, які потім дощами змиваються у річку й сприяють її «зацвітанню» …
Потомки отих «свєршатєлей», які навіть собі не можуть дати ради і запакостили вже одну шосту частину земної кулі, знову лізуть до нас, немов щури вночі, зі своїми порадами, як нам вірно жити.
(мандрував я і в Сибіру, на Уралі, на Півночі – бачив оті заганьблені безкраї простори тундри, тайги …
)
У Кунцевому остання на Ворсклі гребля перед впадінням у Дніпро, тут необхідно зупинитись і розім’яти не лише руки та плечі, а ще й відірвати сідниці від м’яких сидінь і зробити те, що називається «обнос».
Бери побільше – й неси подальше! А ще тут завжди гарна рибалка, бо риба без перешкод підіймається з Дніпра (мабуть подихати чистим киснем
)
Зупинка для перекусу й перекупу на чистому безлюдному пляжику, яких так багато в нижній течії Ворскли. А пісок білий і блискучий, немов сіль.
Красоти, красоти, красоти…
І на фоні цих красот несеться човен з двома істотами з дивними іменами Гребибля та Гребубля.
Іноді до них посередині лодки, на третє вантажне місце, додається третя істота на ймення Кудибля.
Усе кінцем-кінець завершується.
Апофеозом, як завжди в наших краях є чревоугодіє
Але це – не головне, головне, що усьо путьом і обов’язково - гарний настрій.
Вечоріє.
Ворскла, кохана – до зустрічі! (надіюсь)
Замітки ці дійсно, лише весняно-ностальгічні, і, можливо, не все так чудово на наших річках.
Дуже засмучує відверто споживне, дурне ставлення деяких відпочиваючих до тієї краси, що нашому народу дав Господь, ми ж не приклали до того ніяких зусиль.
Є й порубані деревця, є перезасмічені місця стоянок, яких з розвитком автомобільної індустрії стає все більше.
Є відверті прояви вандалізму, і, що дуже засмучує, - від місцевих жителів, які мабуть вважають, що усе це, як було дане їм раніше, так і буде назавжди.
Не буде!
Можу відповідально, з верхів прожитих літ, сказати, що тільки за мій вік природу навкруги Полтави знищили відсотків на 80.
А скільки там мого віку в масштабах Вічності?
Що буде далі, коли навантаження на природу зростає навіть не в прямій пропорції, а десь по експоненті?
Дуже хочеться, щоб
УСІ це розуміли.
Абсолютно неважко розводити багаття на старому кострищі, або (з авто) взагалі обійтись без нього (примуси, газові горілки).
Абсолютно неважко зібрати усі недоїдки, сміття в п.е. кульок і викинути його у бак вдома.
Абсолютно неважко ходити в туалет більш культурно, закопуючи своє «амбре» та папірці у землю.
Наступного разу на тому ж місті буде так же гарно, як і раніше.
Якщо сам не поклопочешся про свій відпочинок, ніхто за тебе цього не зробить (хоча ми завжди починаємо бівачні роботи з прибирання території, навіть придбали для цього дитячі грабельки й лопатку
)
А ще на Полтавщині є Псьол, Оріль, Хорол, Удай, Сула і Мерла. Плюс Дніпро-Славутич.
І красот на них – не перелічити!