Березнева Турція. Сонце, небо, шквали, грози – це весняяне Егейське море.Отже – неждано-негадано мені запропонували (ну як запропонували? скоріше – подарували) десь на тиждень попрацювати на яхті, яку готують до літнього відпочинку. Типу – вона проходить обкатку перед сезоном.
Посаду запропонували більш ніж заманливу – помічник капітана, він же боцман, він же стерновий, він же уборщик він же на усі руки майстер, а крім того треба ще й приглянути за двома діточками на борту, 10 і 12 рочочків.
Капітан – справжній, дипломований, яхта новенька, теж справжня, навіть з височенною мачтою і таким же кілем (це те, що висить вниз).
Грошей не пропонували, все інше, їжа, доставка туди й назад - за рахунок приймаючої сторони.
Хіба можна відмовитись від такого?
Про море я знав майже все ( теоретично, з пригодницьких романів дитинства
), єдине, що бентежило – морська хвороба. На щастя я її на самих великих хвилях і при кілевій і при бортовій і при різнокаліберній качці, не відчував анітрохи. Ну й Слава Богу!
Точного маршрута плавання розроблено не було. Вирішили дивитись по погоді – все ж таки весна, березень, що й справдилось.
Ціль поїхдки була - поплавати під вітрилами та на движку по Егейському морю, а потім відігнати яхту у Бодрум, на стапелі, де вирішать усі виявлені зараз та раніше, проблеми.
Летіли з пересадкою в Анкарі, прямого до Міласа (Бодрум) не знайшлося. В Анкарі не дуже вдало розміщені міжнародний та внутрішній аеропорти, якщо між рейсами малий розрив у часі, можна й не встигнути. Тим більше, якщо ти тут вперше.
В Міласі були вранці, таксі швидко домчало до міста Яликавак – там в марині зберігалась яхта.
Місто Яликавак зовсім невелике, але подивіться, яка там марина:
Крим, ау-у-у, дебіли совкові !
Перший день – закупівля харчів, заправка водою, паливом, підзарядка акумуляторів …
Вранці рано нас відшвартували. Потхеньку виходимо з марини на простір.
Стерно мені поки що дозволили лише протерти м'якою фланелькою, щоб краще блищало і сліпило очі можливим даїшникам (чи там на морі не даі?) Щось же повинно бути, щоб штрафи дерти..
Сьогодні вирішили йти у напрямку грецького острова Кос, Там можливо переобідаємо, а потім будемо шукати стоянку. Підходящих бухточок в порізаному узбережжі островів Енейського моря безліч.
Плавання буду описувати з назвами. Може хто забажає подивитись на мапі ці місця, або ж доведеться там поплавати … Назви звучать трохи кострубато і незвично для нашого вуха, але ж турецькі назви, і, як того може би нехотілось де небудь в "мирному і доброму" запарєбрику, але в Турції живуть турки і називають свої місця так, як вони бажають. Чому цей пасаж? – раніше дуже часто стикався із ситуацією, коли навіть адекватні (як я вважав) росіяни тупо ржали з того, як звучить те чи інше слово в іншій мові, або назва у іншого народа. Тупість! Тупість і зарозумілість на порожньому місці!
Коли вийшли з марини в бухту Памуклук, десь на траверзі м.Кючюкбурун, мені, нарешті, довірили стерно.
Думав зразу ж притопити, показати клас, але не знайшов педалей зчеплення і газу. прийшлось просто крутити штурвал, орієнтуючись на мапу з ГПС маркером від нашої яхти, власним зором і здоровим глуздом.
Ніяких розміток, дорожних знаків, тим більше – регулювальників, не виявлено. Кажуть, що там якісь створи, бакени, маяки… Хто їх бачив? Брехня все. Кожен пливе, як хоче – такі ж простори навкруги
В подальшому я трохи розібрався в інформації, що виведена на прибори стерновому. Дуже багато цікавого: крім звичайних показів компасу і мапи ГПС, є ще швидкість абсолютна, швидкість з урахуванням вітру, навіть бокового, швидкість вітру, кут між напрямом руху й напрямом вітру (дуже корисна величина при роботі з вітрилами), глибина з ехолоту, обороти двигуна і т.ін…. Причому перед очима постійно сам компас, прикритий від сонця і екран ГПС. А цифрові прибори попарно виведено на задню стінку рубки з обох сторін, так що нічого не заважає контролювати параметри будь-коли.
Отам під лахами – двоє діток, веселяться, граються, а ціль фотки - показати одну пару з цифрових табло, з інформацією, яку можна перенастроювати під себе. На передньому плані блискучий – це важіль керування дизелем, вперед, назад, швидше…
Пройшли о.Бююк Кіреміт з лівого борту, острови Імміт (грец) праворуч, Зайшли в протоку Чукаадаси. Пройшли мимо грецького острова і протоки Капарі (праворуч) і зайшли в протоку Кос.
Спочатку вітер був помврний і ми йшли за планом, але потім він збільшився десь до 20 міль/год, причому дув прямо назустріч. Щоб дійти до о. Кос прийшлось би дуже сильно лавірувати, що при такому вітрі починати не хотілось, тому трохи змінили плани, вирішили замість Коса обпливти по периметру всю величезну затоку Гекоба (Кермё), що між півостровом Бодрум та Мармарісом.
Згідно з прогнозом погоди на ближні 5 діб, в акваторії моря чекались силні вітри, плюс навіть бурі, а в затоці предлагалась більш помірна погода.
Отже повернули лівіше в протоку Кос, вітрила дозволили йти під кутом до вітру десь градусів 10-15. Це – курс бейдевінд. Потроху вітер почав стихати.
Під вечір підійшли до турецького берега уже в затоці Кермё і за островом Мерсинджик знайшли дуже симпатичну тиху бухточку Мерсинджикбюкю.
За день безумовно заморились, вражень – море, тому швидко приготували вечерю, поїли і спати. Я спав в лівій кормовій каюті. Дуже цікаво спати, коли у тебе прямо коло вуха дзюрчать і розмовляють хвилі. Зовсім інші враження, ніж на землі. Але сон був міцний. Ні комарів, ні іншої кусючої нечисті не наблюдалось.
За день пройшли без урахування лавірувань приблизно 40 миль (70 км). Під вітрилами були весь час, крім виходу з марини й заходу у бухту.
Наступного ранку дехто скупнувся. Я не зважився, все ж при +18 не хочеться ризикувати майбутнім цієї мандрівки. Скупаюсь в останній день.
Сьогодні будемо пертинати затоку, йтимемо лише під вітрилами, не дивлячись на вітри. Кінець путі – затока і містечко Чекертмё.
Море було ідеальним для маневрувань. Ходити галсами, правда прийшлось дуже круто маневрувати вздовж і поперек затоки, ширина якої в цьому місці десь приблизно 25 км (15миль), але був і час і натхнення.
В Чекертмё є декілька хороших ресторанчиків на березі бухти, є й ресторанна стоянка для яхт, але нам не було потрібно підзаряджатись, тому замкнули кубрик, сіли в моторку і поїхали до берега.
Сервіс, не дивлячись на розмір поселення і деяку убогість обстановки , - на достатньо прийнятному рівні. Тебе зустрінуть, пришвартують, допоможуть вийти з лодки. Все на столі чистеньке, посуд блищить. А головне – меню. Морепродуктів повно. Пиво є. І все смачне. П'ять балів!
"Капітан Ібрагім" - ото там ми обідали.
Під вечір тихо приплили сусіди. Вечір пройшов у розмовах та настільних іграх. Пройшли за день 25 міль. Але скільки при цьому налавірували – ніхто не обліковував, мабуть рази в 2 більше.
Наступного дня все повторилось, лише пливли ми тепер на протилежний бік затоки, звідки вчора припливли. За точку прибуття вибрали затоку Онгюз. Вона має форму довгого червеобразного відростка, така собі літера L, тільки хвостом наліво. По відозвам, там тихо в будь-який шторм. Це було істотним, тому, що вітер в цей день посильнішав.
Під свіжий вітерець вирішили випробувати нове вітрило – спінакер. Він ставиться додатково і має можливість суттєво збільшити хід. До цього його ніхто не ставив, тому провозились довгенько і так толком його і не розгорнули, вітер постійно гасив.
Так пробавились цілий день . Цілий день уникали грозових зарялів, які було видно по усьому небокраю, благо простір це дозволяв. Цілий день благополучно тікали від грози, міняючи курс і пливучи іноді перехресним курсом з зарядом, але під вечір нас таки достало.
Це сталося тоді коли (слава Богу!) ми вже спустили обидва вітрила і йшли під мотором у гирло затоки Онгюз. Гирло вузьке, трохи нагадує фьорд, тому ніхто не помітив, коли налетів на нас дійсний ураган. Полетів град, великий, плюс сильний вітер ніс його практично горизонтально. Сікло і обличчя і навіть тіло під штормовками дуже боляче. Дітей зразу ж запустили в каюти. А яхту почало дуже небезпечно зносити до скелястого берега. І хоч це й було вузьке гирло, піднялись хвилі , що перекочувались через ніс.
Все сталось настільки стрімко, що ніхто на встиг приготуватись.
Кеп зкоманедував швидко розвернути яхту носом проти вітру, благо ще глибина це зробити дозволяла. Коли розвертав яхту, то був момент, коли я подумки перехрестився, тому що боковий крен був дуже велиикий і хвилями та вітром валило яхту додолу.
Але все скінчилось благополучно, важкий свинцевий кіль виручив.
Коли яхту поставили носом проти вітру і включили дизель на середню міць (не максимум), то яхта вперед не продвигалась, стояла практично на місці до закінчення цього шквалу, чи бурі, як його назвати.
Шквал закінчився моментально, так, як і почався. Пройшло може 15 хвилин, може пів-години, важко сказати, бо була велика напруга, не до годинника.
Через деякий час вже світило сонце і ми спокійно заякорились у тихій затоці.
Я думаю, що той скаженний вітер міг бути через вузьке фьордообразне гирло. Це було дійсно страшно! Допливти до берега – без проблем, але ж діти, корабель …
А вечір був зовсім тихим!
Дивлюсь, що на більшості фоток море спокійне і лагідне. Це не зовсім відповідає дійсності, просто коли воно нелагідне, тоді – не до фоток. Хоча кадри тоді, мабуть, могли би бути гарними.
За день пройшли по прямій 17 миль. Але ж потренувались ще міль на 50.