QASHQAI-CLUB.COM

Це не рекламний ролик, не пропаганда способу життя, а звичайний ностальгійний домашній твір на тему того, що було і, невідомо, чи повториться.
Таке собі весняне ускладнення

Зимі кінець.
Позаду жахливі ночі біля екрану ТВ, коли не знаєш, чи живі твої діти, близькі і друзі, коли молиш Господа, щоби цей жах нарешті скінчився.
Зимі кінець, але ще не кінець цьому суперечливому, але такому потрібному процесу дійсного народження України.
Що принесе нам весна?... Надія вмирає останньою.

А вночі іноді сняться гори, сниться вітер в обличчя, під кільсоном чути плескіт хвиль - вітер мандрів манить людей (с)



Цими замітками й фотками я не просто хочу показати нашу полтавську красуню Ворсклу, а ще хочу сказати, що не обов’язково їхати у якісь далекі далі, витрачаючи кошти і нерви заради отого самого, недосяжного, яке насправді знаходиться під боком, лежить у нас під ногами, але ми його чомусь-то вперто не помічаємо.


Що для цього потрібно окрім бажання?
Невеличкий плавзасіб (байдарка, плот, надувна лодка, камера від Белазу, надувний матрас ), намет, спальник та ще декілька потрібних речей (перелік бажаючим можу надати), які завжди знайдуться у господарстві.
А ще потрібна невелика тиха річечка, яких так багато в нашій мальовничій неньці.
Ну і, звичайно, колектив однодумців, хоча би в складі однієї людини.



З приводу їжі турбуватись абсолютно не потрібно, живності в наших річках на нашу потребу завжди буває вдосталь.



Головне вміти вірно приготувати оту спійману рибу фугу



На Сході, наприклад, їдять будь-яких комах, навіть тарганів.
Це вважається дивом, і за тим, щоб оте скуштувати, мчать у далеку даль, викидають безліч грошей.
Та чи у нас того не вдосталь?
Смажте, парте, варіть, їжте сирим. Головне, що воно своє, екологічно чисте й ідеологічно вірне.



З приводу того, де ночувати проблем в наших місцях не буває. Місця для біваків завжди знаходиться у найживописніших місцях.





Пошуки його починаються десь так після обіду. Вимоги до бівака дуже суттєві.
Це – наявність сушняку, місць для наметів, зелененької травички і тіні під деревами, чистого пляжику, або хоча би сходу у річку, а ще (це як не найголовніше) – живописний кругозір з місця зупинки.

Протягом усієї другої половини дня око зупиняється на підходящих місцях, але ще рано. Потім, коли стає вже вчасно, місця раптово закінчуються. І ось, нарешті, тоді, як усі погоджуються стати в будь-якому, більш-менш підходящому місці, з’являється воно (!). Оте саме, що шукали.






Ватра – не проблема, сушняка вздовж річки завжди вдосталь. Аби тільки сірники (запальничку) вдома не забув.
Тертям вогонь, звичайно, добувається, але то мабуть вже занадто романтично. Не хочеться настільки дуже вже заглиблюватись



А що може бути кращим, ніж тихий спів, або відверті вечірні розмови під тріск багаття, коли іскри летять в зоряне небо й зливаються із глибинами Всесвіту.



З під полога намету можна милуватись приблизно такими краєвидами.
Невже оті якісь Балі кращі ?




Вранці, коли ще не обсохли роси, коли ще шматочки нічного туману зачепились у гілках верб, а вода парує у перших промінях сонця, як же гарно тихенько зайти в теплу водичку і злитись з нею, злитись з рідною природою і не думати ні про що …



Далі буде (щоб не дуже розтягувати повідомлення, а то ще не вміститься)

Обострение продолжается

Кажуть, що десь там, є місця, де розквітає чарівна квітка лотос.
«Ом мані падме хум!».
Так це ж у нас, між Решетняками й Кунцевим.
І квітне він лише в найчистішій воді, там, де немає промислових стоків.
Отака собі лакмусова Божа квітка!





А це ось наша Амазонія. Невже не схоже?
Пам’ятаю, що отакий саме місток побудували брати наші, індіанці гуарані у місці, де Ріо-Амазонас зливається з Ріо-Сан-Пауло-де-Олівенца в штаті Манаус 



Які ж-то пахощі чекають на того, хто у спекотливий день вийде на наші луки! Запаморочися!
Чим пахнуть наші луки?
Пахнуть вони Волею, Життям, козацькою наснагою і первозданною чистотою!



Хіба ж ці пахощі можна порівняти з якимись-то шанелями, чіє амбре – усього-навсього «пахощі» недопереварених кальмарів в шлунках кашалотів.
Бр-р-р!
Уявляю собі пахощі із шлунку, та ще й якого шлунку – кашалотового!

Плавання не завжди лише мірний плин за течією. Для різноманітності іноді зустрічаються й прегради.
На змиті паводком дерева, корчі, напівпрохідні зарослі очерету, стрімнини, порожки та інші романтичні препони звертати увагу не потрібно, це обов’язковий набір для будь-якого сплаву.
Але зустрічаються ще й препони, які не пройдеш ні сплавом, ні тараном – це греблі.



На Ворсклі їх немало, що, можливо, й гарно для регулювання водостоку, але не дуже гарно для річки – в районі підпору отих гребель річка потихеньку вмирає, вода цвіте й зеленіє, дно й чисті піщані пляжі замулюються й заростають лататтям та лопухами.
Просто відкрити ті греблі неможливо, вода стікає дуже швидко, бо її у наших річках стає усе менше й менше – позначаються результати «вєлікіх свєршеній»: заорані «в свєтє рєшєний хтозна-якось партз’їзду» невеличкі річечки-притоки, повирубувані поймові ліси і зарослі, з яких по крапельці збиралась в джерела кришталева водичка, тупе й необгрунтоване використання хімдобрив, які потім дощами змиваються у річку й сприяють її «зацвітанню» …

Потомки отих «свєршатєлей», які навіть собі не можуть дати ради і запакостили вже одну шосту частину земної кулі, знову лізуть до нас, немов щури вночі, зі своїми порадами, як нам вірно жити.
(мандрував я і в Сибіру, на Уралі, на Півночі – бачив оті заганьблені безкраї простори тундри, тайги … )

У Кунцевому остання на Ворсклі гребля перед впадінням у Дніпро, тут необхідно зупинитись і розім’яти не лише руки та плечі, а ще й відірвати сідниці від м’яких сидінь і зробити те, що називається «обнос».
Бери побільше – й неси подальше! А ще тут завжди гарна рибалка, бо риба без перешкод підіймається з Дніпра (мабуть подихати чистим киснем )



Зупинка для перекусу й перекупу на чистому безлюдному пляжику, яких так багато в нижній течії Ворскли. А пісок білий і блискучий, немов сіль.



Красоти, красоти, красоти…





І на фоні цих красот несеться човен з двома істотами з дивними іменами Гребибля та Гребубля.









Іноді до них посередині лодки, на третє вантажне місце, додається третя істота на ймення Кудибля.



Усе кінцем-кінець завершується.
Апофеозом, як завжди в наших краях є чревоугодіє
Але це – не головне, головне, що усьо путьом і обов’язково - гарний настрій.




Вечоріє.
Ворскла, кохана – до зустрічі! (надіюсь)



Замітки ці дійсно, лише весняно-ностальгічні, і, можливо, не все так чудово на наших річках.
Дуже засмучує відверто споживне, дурне ставлення деяких відпочиваючих до тієї краси, що нашому народу дав Господь, ми ж не приклали до того ніяких зусиль.
Є й порубані деревця, є перезасмічені місця стоянок, яких з розвитком автомобільної індустрії стає все більше.
Є відверті прояви вандалізму, і, що дуже засмучує, - від місцевих жителів, які мабуть вважають, що усе це, як було дане їм раніше, так і буде назавжди.
Не буде!

Можу відповідально, з верхів прожитих літ, сказати, що тільки за мій вік природу навкруги Полтави знищили відсотків на 80.
А скільки там мого віку в масштабах Вічності?
Що буде далі, коли навантаження на природу зростає навіть не в прямій пропорції, а десь по експоненті?
Дуже хочеться, щоб УСІ це розуміли.

Абсолютно неважко розводити багаття на старому кострищі, або (з авто) взагалі обійтись без нього (примуси, газові горілки).
Абсолютно неважко зібрати усі недоїдки, сміття в п.е. кульок і викинути його у бак вдома.
Абсолютно неважко ходити в туалет більш культурно, закопуючи своє «амбре» та папірці у землю.
Наступного разу на тому ж місті буде так же гарно, як і раніше.
Якщо сам не поклопочешся про свій відпочинок, ніхто за тебе цього не зробить (хоча ми завжди починаємо бівачні роботи з прибирання території, навіть придбали для цього дитячі грабельки й лопатку )

А ще на Полтавщині є Псьол, Оріль, Хорол, Удай, Сула і Мерла. Плюс Дніпро-Славутич.
І красот на них – не перелічити!

Valiko - no comments! . Где бы я не был, но лучшего крайовиду какой у нас на Полтавщине я нигде не видел.

Valiko

Спасибо! От души - спасибо!

Вот это и называется любовью к Родине.

Valiko

Умеешь видеть красивое. Умеешь Жить. Спасибо!

Valiko, а вы от Туриста вниз по течению до Кунцева ходили? Я шо спрашиваю, потому шо лет 5 назад мы с детскими хирургами с Левады ходили, правда вверх по течению, уже не помню до куда до гребли... Не, вообще - класс. Действительно ностальджи.

Dr.Feelgood писал(а):Valiko, а вы от Туриста вниз по течению до Кунцева ходили? Я шо спрашиваю, потому шо лет 5 назад мы с детскими хирургами с Левады ходили, правда вверх по течению, уже не помню до куда до гребли... Не, вообще - класс. Действительно ностальджи.

По Ворскле ходили много, и сверху от Кириковки до Полтавы, и вниз - до ниже Перегоновки (не помню названия села, где-то у устья)
До Кунцево можно, но неудобно потом выбираться, за 2 выходных дня лучше до Н.Санжар или если есть силы - до Билыкив. Оттуда выезжать назад удобнее. Из Санжар - маршрутки, из Билыкив - электрички, дизели.

А в принципе - можно до куда угодно, подъезды к реке есть практически везде.

А вы вверх видимо ходили до гребли в Вакуленцах. Дальше вверх уже возле Котельвы.

Да до дамбы в Вакуленцах, а потом ещё дальше, ну насчёт Котельвы не помню, какой то пгт на границе с Сумской областью.

Dr.Feelgood писал(а):Да до дамбы в Вакуленцах, а потом ещё дальше, ну насчёт Котельвы не помню, какой то пгт на границе с Сумской областью.

Выше Вакуленец - Кротенки, Стаси, Михайловка, устье р.Мерла, с.Лутище, дамба под Котельвой, потом дальше еще одна дамба в Ахтырке (Сумщина), выше Ахтырки чистая вода до с.Климентово, там чистая вода уже кончается и начинаются офигенные плавни в месте впадения р.Тростянец в Ворсклу. Вот уж действительно Амазония - многокилометровые высоченные заросли рогоза и камыша, узкие протоки, вокруг нифига не видно, протоки переплетаются или вообще заводят в тупик. Адреналин!
Ну а еще выше - до границы с Белгородщиной, Ворскла узенькая, но удивительно чистая и красивая.

Выше нашей границы были когда-то только пешком - в школьные годы ходили к истокам Ворсклы.

Точно, мы перенесли шмотки через Котелевскую дамбу, потом чуть ещё проплыли, до Ахтырки не дошли, были немного под шафе. Ладно...

Красота! С удовольствием бы поплавал, а то сидишь, блин, на Леваде и нифига не видишь.

Мацони писал(а):Красота! С удовольствием бы поплавал, а то сидишь, блин, на Леваде и нифига не видишь.

Ну с Левады, действительно, грех не поплавать - шагнул из подъезда, и вот она, Ворскла

вах вах красиво

Нарешті занурився в красу - все відкладав, щоб спокійно подивитись та насолодитись. Оооо, як гарно, затишно, красиво та заспокійливо. Щиро дякую! На Полтавщині не були, треба подумати