Пн апр 06, 2009 11:30:25
Пам'ятаю перше своє сходження на Ай-Петрі. Тоді канатки ще не було, на яйлі тільки іржавий канат валявся від перших спроб натягнути його в сімдесятих роках. Вершина тоді ще була чиста. Воду з собою брали в 3-літрових банках (пластикових пляшок не було в природі!). Враження від вершини були такі ж самі - не передати. Це і захоплення, і радість, і подив, і відчуття своєї дрібноти у порівнянні з природою. Зараз там всі кущі і триангуляційний знак обмотані ганчірками на пам'ять.
А тоді на цьому знакові на триметровій висоті полоскались на вітрі самотні жіночі трусики
І я в ту мить дуже розумів почуття їхньої хазяйки... 
А тоді на цьому знакові на триметровій висоті полоскались на вітрі самотні жіночі трусики
І я в ту мить дуже розумів почуття їхньої хазяйки...